На південній околиці Харкова, на мисі правого берега р. Уди знаходиться цікавий археологічний пам’ятник – Донецьке городище (проїзд – по залізниці до станції Карачевка або по сімферопольській трасі до Покотилівки).
Ще в XIX в. історики М. М. Карамзін і В. В. Пассек висловили припущення, що Донецьке городище являє собою залишки літописного міста Дінця. Вперше місто Донець згадується в Іпатіївському літописі 1185 у зв’язку з розповіддю про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців. Русичі зазнали поразки і князь Ігор, його брат і син потрапили в полон. Втікши, князь 11 днів спочатку на коні, потім пішки добирався від половецьких веж до давньоруського міста Донця. Згадується це місто і в «Слові о полку Ігоревім».
Перші археологічні матеріали були отримані В. А. Городцовим під час розкопок, які почалися тут у зв’язку з підготовкою до XII Археологіческому з’їзду у 1902 р. Подальші археологічні експедиції дозволили всебічно досліджувати цей багатошаровий пам’ятник, в якому зустрічаються відкладення різних археологічних культур.
У нижніх шарах городища були виявлені фрагменти кераміки, кремнієві ножі, наконечники стріл, уламки шліфованих кам’яних сокир, що відносяться до бронзового століття. Вище цього шару залягали предмети скіфського часу, що належали, очевидно, землеробського племені меланхленов. Саме в цей час – в VI ст. до н. е. – Тут були споруджені перші оборонні укріплення. У VIII ст. на цьому місці виникло ранньослов’янське поселення, яке розвивалося, насамперед, як торгово-ремісничий центр. У Х столітті воно піддалося нападу печенігів, але незабаром було відновлено. Увійшовши в часи Святослава до складу Київської Русі, поселення стало важливим військово-оборонним пунктом, поступово перетворившись в місто Донець.
Донець був спалений монголо-татарами в 1239, однак життя на цих землях повністю не припинилася. Деякі археологічні знахідки та згадки про Донецькому городищі, які зустрічаються в більш пізніх писемних джерелах – «розписах сторожових пунктів» часів Івана IV Грозного і «Книзі Великому Чертежу» 1627 підтверджують, що ще в XIV столітті тут знаходилося якесь поселення. На думку сучасних археологів, Донецьке городище поступово переросло в Харківське і дало початок сучасному Харкову.
Донецьке городище займає вузький трикутний мис на правому берегу р. Уди, який височить над рівнем річки на 20 м. На цьому овіяному легендами місці і зараз можна побачити залишки оборонних споруд.
З північної сторони мис захищений великим ровом і валом, продовженням якого в VIII-Х ст. були прості дерев’яні стіни, а в Х-ХІІІ ст. – Складніші оборонні стіни з колод вежами. З південного боку мису збереглися залишки ще трьох невеликих валів з двома глибокими ровами між ними.
